Вся підготовка - це 5 годин на полігоні, а потім - у пекло на фронт: історія українського воїна, який зник безвісти

Чотири роки разом, зовсім молоді... Весілля, про яке так довго мріяли, готували вже цього літа. Все життя тільки починалося, незважаючи на те, що в Україні не вщухає війна, розв'язана російськими окупантами.

Це лише кілька слів з історії однієї молодої української пари – Сергія та Аліни з Полтави.

Пари, яка всупереч усім жахливим бідам, що обрушилися на нашу рідну землю, стала тільки міцнішою і готувалася пліч-о-пліч пройти через всі випробування.

Пари, яка не втратила віри у перемогу України і всіма силами намагалася наблизити цю довгоочікувану перемогу над російськими варварами.

Але жахлива війна все ж таки внесла свої корективи до сімейних планів Сергія та Аліни.

Якось так вийшло, що через дикі, страшні та загадкові обставини 27-річний Сергій за якихось три дні зник безвісти.

Ні, він не втік від своєї нареченої, він не ховався від мобілізації. Він зник безвісти на фронті, у самому пеклі. У тому пеклі, куди російські нелюди спрямовують незліченну кількість своїх дронів, мін, снарядів і ракет, перетворюючи українську землю на випалену пустелю, на долину розрухи та смерті…

Поміняв роботу в Польщі на службу у ЗСУ

Сергій Бутко потрапив на термінову службу у 2016-му році. Він служив в Івано-Франківську, обслуговуючи армійські автомобілі. Молодий та повний сил хлопець не стикався з якимись проблемами на службі доти, доки під час чергових робіт йому на руку не впав погано закріплений двигун від військової вантажівки.

Справи були настільки серйозні, що хлопця довелося терміново оперувати.

"Були проблеми з кістками, обрізали спочатку одну, потім іншу кістку. Довелося вставляти металеву пластину. У результаті його визнали обмежено придатним до військової служби та списали в запас. Він повернувся додому, закінчив інститут, здобув вищу освіту. Але роботи тут на той час не було, тож Сергій поїхав на заробітки до Польщі”, - розповідає батько українського захисника Олег Бутко.

За його словами, щойно почалося повномасштабне вторгнення росіян в Україну, його син у прямому сенсі слова зірвався – він кинув роботу і за допомогою волонтерів лише за дві доби опинився в Україні. А тут ще друге лихо – померла бабуся.

"Вже до березня 2022 року він був удома, почав ходити у військкомат, щоб його взяли на службу до ЗСУ. Але Сергій скрізь отримував відмову, оскільки він був комісований через травму, яку він отримав під час проходження термінової служби. Та й добровольців тоді було багато, людей вистачало. Але через якийсь час йому все ж таки вдалося знову потрапити в армію", - каже отець Сергія.

Щоправда, цього разу йому запропонували стати кухарем у військовій частині А3990, на що Сергій із радістю погодився, хоча, як каже тато, кухня – це не зовсім те, про що мріяв син.

"Наш син і кухонна плита – це різні речі. Він постійно намагався перевестися кудись, де може бути корисніший для армії. Та й про що говорити: за два роки служби у в/ч А3990 він лише двічі проходив базову військову підготовку – один раз у тирі, а другий раз на полігоні чисто символічно", - кажее Олег Бутко.

Збирайся на передову!

Потім почалося те, у що важко повірити: 6 квітня цього року Сергію в його рідній частині повідомили, що доведеться їхати на фронт. Але, мовляв, не турбуйтеся: спочатку пройдете повноцінну підготовку у Полтаві чи під Полтавою, а потім уже далі – до навчального центру відправлять. Загалом усе буде добре.

"Сергія перед полігоном відпустили на 3 дні додому, щоб зібрався і взяв необхідні речі. Але з полігоном не склалося, оскільки після його від'їзду з дому, там, на місці їхньої дислокації, командири займалися суцільною паперовою тяганиною, ніяких стрільб та навчань не було, Сергію телефонував і розповідав про це", - зазначає батько зниклого безвісти воїна.

Чим дальше - тим більше! Після так званого полігону під Полтавою хлопця раптово відправляють під Житомир – саме там, за словами командирів, Сергій, який прослужив два роки на кухні, нарешті пройде необхідну військову підготовку перед відправкою на фронт.

Ви все одно будете "двохсотими"

Приїхавши до навчального центру у Житомирі, жодних навчань знову ж таки не передбачається – адже Сергій, якщо вірити всім даним з його минулої військової частини А3990, усю підготовку пройшов успішно. Навіщо витрачати час та ресурси на чергову підготовку? Друже, час йти на фронт!

"У Житомирі перевірили їхні дані, переглянули військові квитки й зі словами "все одно там усі будуть двохсоті" їх направляють на Курахове. Мені Сергій зателефонував і особисто передав ці слова. Цікаво, що їх терміново вивозили з Полтави у бік Житомира. Колона йшла в супроводі поліції, за один день маршем дісталися. Виходить, 7 квітня вони були в Житомирі, а потім уже 9 числа їх відправили до Курахового на перевалочну базу", - каже Олег Бутко.

Як бачимо, за весь цей час ні Сергія, ні його товаришів по службі так і не допустили до нормальних і повноцінних навчань. Батько бійця розповідає, що від Сергія був тривожний дзвінок вже зі сходу України: він розповів, що там все ж таки їх навчать поводитися зі зброєю і відправлять на полігон. На жаль, і навіть на сході цього не сталося.

"Їх вивезли на полігон 11 квітня. Навчання проходило з першої години дня і до шостої вечора цього ж дня. Ось цим усе навчання і закінчилося. Сергій їм почав розповідати, що він кухар, два роки служив на кухні, зброї в руках не тримав! А йому відповіли: та який ти кухар?! Ти у нас – стрілець-снайпер! Ось так йому у "воєнніку" і записали - стрілець-снайпер! За п'ять годин полігону він став стрільцем-снайпером!" - обурюється батько українського героя.

Ще один цікавий момент: після п'ятигодинного полігону Сергія швиденько зарахували до військової частини А0224 (79-та окрема десантно-штурмова бригада).

Усьому навчитеся на місці

Вже після приїзду на фронт, де йдуть запеклі зіткнення з росіянами, Сергію Бутку розповіли, що всім потрібним навичкам ведення бою він навчиться прямо на місці – спочатку їх відправлять із професійними офіцерами на позиції, щоб доставити їжу побратимам та звикнути до вибухів, обстрілів та прильотів.

"Останнього разу він дзвонив 12 квітня. Спочатку він розповів, що їх повезуть на позиції - просто змінити хлопців, щоб самі це все побачили, як це відбувається. Цього ж дня він подзвонив і сказав, що швидше за все, одразу відправлять на "передок", нікого міняти не будемо. А втретє, знову ж таки в цей день, він подзвонив і сказав, що вже точно відправляють на "передок", як приказано, на три доби. І всі вони – новачки, хлопці, які пороху не нюхали, не пристрелені, без досвіду. Вони лише у тому злощасному окопі познайомилися", - розповідає Олег Бутко про той день, коли востаннє почув голос свого сина.

До речі, наречена Сергія – Аліна, про яку ми говорили на початку, підтвердила цю інформацію.

До того, вона навіть поділилася останнім листуванням зі своїм хлопцем.

Сергій прямо сказав, що їх відправляють на вірну смерть, і це підтверджували ті хлопці, які перебували з ними на тимчасовій точці розташування.

Три дні – і ти зник безвісти

Після того, як Сергій із побратимами опинився на справжній, не навчальній позиції, сталося те, що словами не передати…

Почався запеклий бій, хлопці без досвіду відстрілювалися, як могли. Вони тримали цей окоп до останнього. Хтось мало не збожеволів після такого бойового хрещення, кинувши автомат і згорнувшись у позу ембріона. Хтось просив допомоги, хтось кричав і продовжував вести вогонь по ворогові.

"Я зв'язувалася з одним хлопцем, який був поранений у тому окопі, де зник Сергій. Той хлопець, як і інші хлопці, отримав поранення, але вони живі. А про Сергія нічого не відомо. В окоп прилетів російський дрон, після вибуху почалася паніка, всі почали розбігатися. До цього один боєць в жаху забився в куток окопу і нічого не міг з собою зробити. Що трапилося з Сергієм – вони не знають – чи непритомний він лежав, чи загинув... Ніхто нічого не знає", - розповідає Аліна.

За її словами, евакуювати Сергія не було можливості, оскільки зона, де пройшов цей бій, стала "сірою" – дістатися туди зараз ніхто не може.

Як розповідає отець Сергія, вже 16 квітня йому зателефонував брат і сказав, що Сергій зник безвісти.

Офіційні представники ЗСУ на цей час лише відбулися стандартним повідомленням про те, що "ваш син зник безвісти".

А тепер давайте поставимо собі просте запитання: як молодий чоловік, який готовий був захищати свою Батьківщину і навіть був готовий віддати своє життя за цю Батьківщину, потрапив на передову, пройшовши лише кілька годин бойової підготовки?

Хто відповідатиме за те, що хтось із командирів так бездарно і безбожно використовує цих хлопців, кидаючи їх у саме пекло, не навчивши навіть елементарних правил ведення бою та поводження зі зброєю?

Таким же питанням задається дідусь Сергія - Олексій Михайлович у своєму листі, який він написав до редакції на сторінці шкільного зошита:

PS

Ми все ж віримо, що Сергій залишився живим – було дуже багато випадків, коли безвісти зниклий герой повертався додому.

Водночас ми дуже сподіваємося, що винні в такій "підготовці" наших військових понесуть справедливе і жорстке покарання.